ДРУЗІ
НАЗАВЖДИ
Оповідання
День наближався до кінця.
Я, страшенно втомлений, сів відпочити, й у моїх думках, ніби кадри з
кінофільму, промайнули всі справи, які
ми з мамою зробили сьогодні. Відновили
маленькому братику Макарчику ігровий майданчик, пропололи від бур’янів
сестриччині квіти та спекли до вечері улюблений пиріг татуся. Не можна було
залишати без уваги й допомогу моєї Христинки. Так. Сестричка дійсно допомогла.
Ні, не мені особисто. Якби не вона, то нас із мамою «далеко було б видно».
Справа в тому, що мені не
дуже вдається знайти спільну мову з моїм меншим братиком. Саме тому я кожного
разу шукаю привід, щоб із ним не бути. Бо ті малі… А от Христинка чомусь завжди
з ним добре грається. І як у неї це виходить? От я і вирішив зайнятися трохи
жіночими справами. Ніхто й не заперечував. А як тим часом братик із сестричкою
вправно вигадували різноманітні ігри! Макар настільки був захоплений розвагами,
що абсолютно забув нам позаважати.
–
Денисе, дивись! Їжачок! – перебила мої
думки Христинка.
Макар одразу покинув
ліпити свої «пасочки» та побіг, щоб зустріти гостя. Із яким захопленням дивився
на їжачка трирічний хлопчик! Це була перша зустріч із колючим колобочком, який
чомусь рухався. Здивуванню братика не було меж. Насправді, він уже бачив їжачка
на малюнках у книжечках, але це ж на малюнках. А тут!..
Хлопчина одразу почав
бігати навколо несподіваного гостя. Враз перед їжачком почали з’являтися
перешкоди, які Макарчик приносив звідусіль. Нашому гостю доводилося то
перелазити через мисочку, наповнену пісочком, то оминати автомобіль тридцятисантиметрової
висоти, то зупинятися перед ногами Христинки, яку братик теж залучив до так
званого спілкування.
Через деякий час нашому
їжачку все добряче набридло і він вирішив не витрачати свої дорогоцінні хвилини
на якісь там різноманітні вправи. Скрутився колобочком і почав ігнорувати всіх.
Мені здалося, що звірятко сподівалося на швидке розставання. Хто ж захоче
зачіпати нерухоме створіння? Але тут він помилився…
Макарчик у хід впустив
увесь транспорт свого ігрового майданчика, бо ж знав, що руками він нічого
вдіяти не зможе (в цьому вже переконався). Під’їхав бульдозером, завантажив
їжачка на вже згаданий автомобіль та почав відвозити нерухому колючку до
будинку.
Що братик собі планував?
Це тільки йому відомо.
Всю цю ідилію раптово
перервала мама.
–
Синочку, що ти робиш? – із хвилюванням запитала вона.
Макарчик раптово
зупинився й не міг зрозуміти, що від нього хочуть. Але мама одразу почала розповідати братику, що
він робить не зовсім правильно. Мовляв, у їжачка є свої справи, його чекає сім’я або він іде виручати свого друга з
біди.
Яким було моє здивування,
коли Жору (так ми вже встигли назвати нового друга) Макар відвіз на те місце,
звідки взяв. А той фуркнув, ніби незадоволено щось сказав, та подався геть.
…Не думав я, що після
такого знайомства ми ще колись побачимо Жору.
Дні проходили. Життя
вирувало. Проте в братика спокою не було. Уві снах до нього приходив новий
друг, посеред травички Макар ніби постійно його теж бачив. Навіть апетит
погіршився через розлуку. Але одного разу трапилося щось неймовірне.
Ми з братиком пішли в
магазин купити улюблене морозиво. Побачили, що недалечко від нашого дому гурт
цуценят когось інтенсивно обгавкував. Підійти не побоялися, адже з песиками
знались, бо вони були сусідськими. Бачили б ви Макара! Він одразу почав
кричати:
– Їзацок!
Мій Зог-га!
Так! Він упізнав свого
колючого друга! Вже й морозива нікому не хотілося.
Ми підбігли до компанії
та врятували того ж таки Жору.
–
Мій маєнькій! – з насолодою дивився братик на їжачка, але брати в руки не
наважувався, бо пам’ятав, які гостренькі голочки не так давно побували в його
пальчиках.
Миле
колюче створіння перелякалося не на жарт. Воно згорнулось і заховало свій
носик. А Макар ніяк не хотів його залишати. Я зрозумів, що найкраще – забрати
Жору додому.
З
обережністю ми принесли їжачка, поклали в коробочку біля хліва та нагодували. Звичайно,
одразу він нічого не їв, але згодом зрозумів, що братик не хотів йому завдавати
болю. З того часу Жора вже не поспішав утікати. Тільки іноді щезав, та
повертався знову до своєї нової хатинки. Їжачок зовсім перестав боятися
хлопчину. Вони разом залюбки відпочивали на зеленій травичці та попивали
тепленьке молочко, правда, з різних посудин. Іноді миле створіння спостерігало,
як народжуються архітектурні піщані шедеври в руках Макара. Мені теж кортіло
бути в такій оригінальній компанії. Це нас усе більше зближувало з братиком.
Одного
сонячного ранку я сидів на гойдалці та грав свою улюблену гру в телефоні.
Навіть мама мені дозволила це зробити. Макар бігав біля мене. Жори в цей час не
було. Ми й не переймалися його відсутністю, адже були впевнені, що він нікуди
не пропаде. Аж ось почулося в траві шарудіння. Братик спочатку трохи злякався і
покликав мене. Ми побачили, як із високої різохи виповзли три колючі
красунчики. Попереду – Жора. Виявилося, що він, як ми зрозуміли, вирішив нас
познайомити зі своїми друзями. Всі спантеличено переглядалися, але потім
зрозуміли, що потрібно якось налагоджувати стосунки. Макар приніс у подарунок молоко,
а їжачки поділилися щойно зірваними грибочками. Ну, як поділилися? Тільки-но ми
почали наближатися до компанії, двоє гостей швидко розвернулися, щоб утікати,
та й скинули сувенірчики. Та Жора врятував ситуацію: прошарбонів дещо
по-їжачачому, і товариші повернулися. Усі разом блукали в травичці аж до самого
вечора.
Мама
з татом почали хвилюватися, де ж ми пропали. Батьки хутко побігли шукати своїх
дітей, проте знайшли не тільки їх. Уявіть картину: додому йдуть двоє синів, а
за ними – троє їжачків.
Ми
з братиком знайшли ще коробочки, щоб розмістити нових мешканців. Приготували
гарненькі матрацики з травички та пішли спати. Були впевнені, що Жора пояснить,
що й до чого.
Свої
враження Макар ще довго розповідав навіть у ліжку. Я був радий, що в братика
знайшлися нові друзі. Він уже розумів: якщо друзі – то назавжди.
До
речі, я знову щось давно не бачив Жору. Можливо, ще матимемо продовження цієї
історії…
Мир і спокій у нашім краї,
Соловейко щебече у гаї.
Ростуть квіточки миленькі,
Граються діточки маленькі,
Мама цілує у щічку,
Саджає коровай у пічку.
А там, на сході, - війна.
Страшна і люта вона.
Рвуть снаряди, гармати,
Стоять за свободу солдати!
У них діряві каски і намети,
У них старенькі кулемети...
Вони непереможні у бою,
Бо землю люблять всі свою.
Ту землю, що хліби зростила.
Ту землю, що для кожного з нас мила.
Ту землю, де росте мале дитя.
Ту землю, що дорожча за життя.
Незламний дух - козаків сила
Така, що і війна їх не скосила.
Ці добровольці - щит наш нині,
І слава, й гордість України!
Ткачук Христина
Я прокидаюся рано,
Тихенько лежу, не встаю.
Тільки спросоння погляну -
Бачу матусю свою.
Мама - турботлива пташка,
Довго очей не зімкне.
А зранку ходить тихенько,
Щоб не збудити мене.
Мама - це сонечко рідне,
Тепле, ласкаве, земне.
Слово її заповітне
Гріє й тривожить мене.
Хочу з тобою, матусю,
Ранки завжди я стрічать.
В світі я ніц не боюся:
Буду тебе захищать.
Грицюк Тарас
Мама! Слова кращого нема.
Мама! Хто рідніший, ніж вона?
Мама - ніжна, мила, чарівна.
Мама! На землі єдина ти.
Мама подарує казку й сміх.
Мама... Через нас, бува, сумна.
Мама. Все пробачить нам вона.
"Ма-ма", - так читає перший клас.
Мама. Хто ж іще так любить нас?
Мама... Щира ласка ніжних рук.
Мама - це найперший вірний друг.
Мама! В цьому слові світло дня.
Мама! Кращого ніде нема.
Мама! Для тебе пісні співаю я.
Мама. Ти - віра й надія моя.
Грицюк Мар'яна
Немає коментарів:
Дописати коментар