8–9 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ці дні важливо нагадати про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловити повагу всім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ці роки.8 травня 1945 року набув чинності Акт про капітуляцію Німеччини. Ця дата дає можливість оцінити внесок Українського народу в перебіг і завершення Другої світової війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки для нашої держави сьогодні.
Від 1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини на Польщу і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших міст війна розпочалася для України, 120 тисяч українців брали участь у двобої з вермахтом у складі Війська Польського. Сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної Армії, в запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бессарабії і Північної Буковини. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бессарабії в перші роки війни на власному досвіді відчули прискорені заходи радянізації, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих і арештованих.
З червня 1941 року після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 % бійців. Загальна кількість осіб, мобілізованих за роки війни з України до радянських Збройних сил перевищує 6 мільйонів бійців. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом.
Українці та вихідці з України перебували у військових з’єднаннях Польщі (120 тисяч), США (до 80 тисяч), Канади (до 45 тисяч). Крім того, до 5 тисяч українців захищали Францію у лавах Іноземного легіону. Після капітуляції прем’єр-міністра Анрі Петена у червні 1940 року в країні розгорнувся рух опору німецьким загарбникам. На боці французьких партизанів воювали українці звідусіль. Серед них – представники передвоєнної еміграції, наприклад, командир загону Осип Круковський. Були також радянські військовополонені і дезертири з військових частин на німецькій службі. Червоноармієць Василь Порик з Вінничини сформував власний партизанський підрозділ. Канадський пілот Пітер Дмитрук став партизаном після того, як в небі над окупованою країною підбили його літак. Обидва, Порик і Дмитрук, героїчно загинули. Задіяні німцями для боротьби з французькими партизанами українські поліцейські цілими підрозділами переходили на бік сил опору. У 1944 році з них було створено два партизанські батальйони: імені Тараса Шевченка та імені Івана Богуна.
8 травня для наших земляків воєнні дії не припинилися, а продовжувалися щонайменше до 2 вересня 1945 року, коли на борту американського лінкора “Міссурі” було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
Отже, історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США – це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.
Ми є...
